До Дня захисника Вітчизни та Дня козацтва ,

 з учнями 4 - 5 класів провели захід 

"Покрова - свята покровителька"

  Одна Батьківщина, і двох не буває,

                                                     Місця, де родилися, завжди святі.

                                                     Хто рідну оселю свою забуває,

                                                     Той долі не знайде в життя                 

В нашого народу є символ, який пов’язує минуле, сьогодення та майбутнє. Це дерево життя. Корені його – минуле, це історія, яку творили наші з вами пращури. Стовбур – теперішнє, все, що відбувається за наше життя. Крона – майбутнє. Яким воно буде – залежить від нас із вами. Оберегом кожного народу є його культура, історія та духовні цінності, які передаються від покоління до покоління…

Листок зачепився кленовий

За кігтик ожини сухенький.

В неділю святкуєм Покрови

Небесної нашої Неньки.

(Слайд 3)

Покрова, Покрова, Покрова –

Церкви прокидаються рано.

Заступнице наша чудова,

Молися за нас безнастанно!

Свято Покрови Божої Матері, яке православні відзначають 14 жовтня, має цікаву історію. Воно бере свій початок ще з візантійських часів. Коли Царгород, столицю Візантії, взяли в облогу, людям, які молилися в храмі за охорону міста, явився образ Божої Матері. Вона молилася разом з усіма і тримала покрову-омофор, якою потім накрила всіх людей у церкві. Царгород відбив напад ворогів, а ця диво-новина блискавкою рознеслася по світу. Від тієї хустини-покрови свято і дістало свою назву. Покров-омофор став символом опіки і заступництва Пресвятої Діви Марії.

Усі ми під твоїм покровом, —

 Свята земля, свята основа,

 Хай буде радість, буде свято,

 Бо ми живемо, бо нас багато.

 Козацька слава не погасне,

 Як образ дорогий і ясний,

…Як вічна тиша вечорова, —

 Покрова, матінка Покрова.

(Слайд 4)

Церква Святої Покрови була головним храмом Запорозької Січі. Святу Покрову запорожці вважали своєю покровителькою, а значить і хоронителькою всієї України. Саме на Покрову молоді вояки складали військову присягу. Йдучи в похід на ворога, козаки проводили молебень до своєї Покровительки і ревно співали «Під Твою милість прибігаємо». Повернувшись щасливо з походу, спішили до Неї зі щирою подякою.

       Було колись в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу, і волю;

Минулося – осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять…

Давно то було. Але в народній пам’яті назавжди залишились спогади про неповторну і легендарну Запорозьку Січ, про козаків-запорожців, що прославилися своєю звитягою, бойовим мистецтвом та високою любов’ю до власної свобо­ди.

(Слайди  5)

Хто ж та      Хто такі козаки і чому їх називають запорожцями?

(Вислухати відповіді)

(Слайд  6)

Звернемося до історії. В кінці 15-го століття степові землі нижче дніпровських порогів починають освоювати уходники. Це люди різних станів — селяни, міщани, бояри і навіть маґнати, які любили пригоди і ризик та ходили на «уходи» (в степ на полювання, рибальство, збирання меду). Вони йшли навесні на низ Дніпра, а на зиму поверталися до своїх осель. З часом уходники залишалися назавжди в степах, головним чином на Пониззі Дніпра, перетворюючись на окрему суспільну верству населення; їх почали називати козаками.

 Так ми з’ясували хто такі козаки. А чому запорозькі?

 (Слайд 7)

Між Дніпропетровськом і Запоріжжям ріку Дніпро перетинає так званий Український кристалічний щит. Якщо каміння й скелі перетинають частину течії, вони називаються заборами (в однині – забора), якщо всю ріку — порогами. В минулому саме на цій ділянці ріки були 9 порогів. Вони становили велику небезпеку для кожного лоцмана, який вів судно або пліт по Дніпру.

Етнограф Дмитро Яворницький писав, що лоцмани боялися не самих порогів, а чортів, які в них сиділи:«Старі люди кажуть, що для лоцмана пороги самі по собі не страшні: добрий лоцман знає всі пороги, як свою власну кишеню; він знає і всі лави кожного порога, і всі скелі коло нього, і всі ходи поміж скелями. Лоцманові страшніше те, що сидять у воді кожного порога чорти: в кожному порозі сидить свій чорт і робить свою роботу (топлять і перевертають човни та плоти, розбивають плоти об скелі тощо)... От через що страшні пороги в Дніпрі всім лоцманам».

І ось в пониззі Дніпра, за порогами (тому запорозькі, що жили за порогами), у Дніпровських плавнях селилися козаки. А ті плавні Дніпровські були унікальним природним об’єктом, своєрідною зеленою перлиною серед випалених літнім сонцем степів.

 (Слайди  8-9)

 Як козаки називали Дніпрові плавні?

Козаки називали ці плавні Великим Лугом-батьком. За тих часів тут був дуже багатий рослинний і тваринний світ: росли верби, осокори, дуби, дикі груші; береги проток, озер і лиманів заростали оче­ретом, рогозом, осокою; гряди й луки вкривалися високими травами. В лісових пущах і чагарях водилися вовки, лисиці, дикі кози, вепри, тарпани, олені, зайці, борсуки, куниці. Протоки, озера й лимани кишіли рибою та раками. По всій долині розкошува­ло птаство: орли, лебеді, баклани, пелікани, чаплі, дикі голуби, зозулі.

 (Слайд  10)

Освоєння цього краю супроводжувалося будівництвом невеликих укріплень – засік, організацією козацького самоврядування та кровопролитною збройною боротьбою з турками і татарами. Воєнно-політична необхідність привела  до утворення Запорозької Січі – міста-фортеці і адміністративного центру українського козацтва за порогами Дніпра.

  (Слайд 11-12)

Найпрекраснішим, неповторним, унікальним і легендарним явищем для українського народу була Запорозька Січ. Це про неї писав М.Гоголь: «Так ось вона – Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ці горді й дужі, як леви! ось звідки розливається воля та козацтво на всю Україну!»

 (Слайд 13)

На території нашого краю в різні часи існувало 5 Запорозьких Січей із 7-ми відомих в Україні:

-         Томаківська Січ (на о. Томаківка)

-         Базавлуцька Січ (на о. Базавлуку)

-         Микитинська Січ (на Микитиному Розі)

-         Чортомлицька Січ (на Чортомлицькому Розі) 

-         Покровська чи Нова Січ (на р. Підпільній)

(Слайд 14)

Якими ж були козаки?Що вміли?

Лише той, хто пройде вишкіл.

Бій пізнає не із книжки,

Мітко хто стріляє в ціль,

Кому цукор – Січі сіль,

Хто поборе всі пригоди,

І здолає всі негоди,

Хто раз рушив у дорогу,

Й присягнув навіки Богу,

Не порушивши закон,

Може зватись козаком.

(Слайд 15)

Одна з найдивовижніших рис коза­ка — його здатність воювати будь-де і в будь-яких умовах. Іноземців завжди шокував надзвичайно високий вишкіл козаків, який набагато перевищував європейські армії. Система тренувань козаків була жорстока і максимально наближена до реальності. Саме вона дозволяла їм бути практично невразливими для ворогів.

(Слайд 16)

Козакові як воїнові, окрім особистих якостей та бойової виучки, треба було мати й відповідне озброєння, щоб перемагати своїх ворогів. Можна з певністю сказати, що козаки мали всі типи бойової зброї, що були свого часу на озброєнні поляків, турків,татар, москалів, волохів, сер­бів, чорногорців. Відомо, що один козак міг перемогти в бою до десятка яничар.

Не має аналогів в історії світу, оповита легендами битва запорожців з турками і татарами на Січі 1675 року.

(Слайд 17)

На Різдвяні свята турки з татарами під командуванням кримського хана несподівано підійшли під Запорозьку Січ, де мирно спали, нічого не підозрюючи, козаки, а 15 тисяч яничар таємно проникли, оточивши всі курені. Дотепер історики сперечаються, яким чином вдалося козакам серед ночі пробудитися, миттєво зорієнтуватися і організувати оборону. Можливо, дійсно було тут заступництво Боже. Але факт залишається фактом: з 15 тисяч засланих на Січ яничар врятувалося лише півтори тисячі, решта були знищені козаками. Серед козаків в цій нічній завірюсі  загинуло лише 50 чоловік і близько 8 десятків було поранено. Звичайно, що після таких битв на козаків дивилися, як на щось надприродне…

(Слайд 18)

Саме надприродними можливостями та визначним талантом полководця прославився легендарний кошовий отаман Чортомлицької Січі, козак-характерник – Іван Дмитрович Сірко.

Ставши героєм народних дум, легенд і переказів  ще за своє життя, він залишився непереможним героєм, лицарем козацької звитяги, людиною-легендою…

Розповідали, що Сірко народився відразу з зубами і що це була вірна ознака того, що він усе життя гризтиме ворогів; що він міг рукою спіймати на льоту кулю; міг обернутися на пса й у цій подобі пробиратись у ворожий стан, аби перегризати мотузки-пута й визволяти християнських бранців; міг битися навіть із нечистою силою, і буцімто на згадку про один такий бій із чортом носить назву поселен­ня Чортомлик, розташоване неподалік од Нікополя; що після смерті Сірка його довго не ховали, а возили зі собою, і він незримо брав участь у всіх козацьких походах, надаючи козакам особливої сили та допомагаючи на найтяжчих ділян­ках битви ...

(Слайд 19)

Сіркові не довелося в ті тяжкі часи навчатися у школі, залишився він неписьменним. Та природа щедро наділила його розумом і військовим талантом.

Польський король Ян III Собеський писав про нього: «Воїн славний, у ратній справі великий мастак і підтверджує це протягом багатьох літ».

Його ім’я було оточене ореолом повної непереможності. 55 битв провів Сірко і жодного разу не зазнав поразки. Тому вороги боялися уславленого кошового отамана більше вогню. Татари, з якими воював Іван Сірко, боялися його панічно. Козацького ватажка, називали його «урус-шайтаном» (російським чортом), а турецький султан наказував молитися в мечетях про загибель Сірка.  

Одна з народних пісень оповідає:

Музика № 3

Загуділо Запорожжя, як те Чорне море,

Понеслися козаченьки облавою в поле...

То ж не вітер в полі грає, не орел витає —

Ото ж Сірко з товариством по степу літає.

(Слайди 20-21)

Усе своє життя Іван Сірко провів на війні: у походах проти Туреччини, Криму, Речі Посполитої. Був суворим і нещадним до ворогів, але разом з тим відзначався великодушністю до переможених або слабких противників, не прагнув до власної здобичі — трофеїв. Завжди був для козаків прикладом самовідданості, відваги, хоробрості й винахідливості.

(Слайд 22)

Неподалік від с. Капулівка Нікопольського району знаходиться могила кошового отамана Івана Дмитровича Сірка – пам’ятка історії національного значення. Наверху стародавнього кургану стоїть пам’ятник видатному військовому та політичному діячу.

(Слайди 23)

Музика №2

А люди поряд, хто б не йшов,

Стишають крок в величній шані.

Тут наша честь, тут наша слава,

Син волі спокій тут знайшов.

(Слайди 24)

Чортомлицька Січ  була столицею Війська Запорозького Низового у 1652-1709 рр. та 1728-1750 рр. Розташовувалась на правому березі Дніпра біля гирла ріки Чортомлик.

Вона була оточена високим земляним валом з вежами і гарматами, обкопана ровом. Посеред Січі  були майдан, церква, курені, будинки кошової старшини та інші будівлі. Площа Чортомлицької Січі сягала 20 га.

Чортомлицька Січ затоплена водами Каховського водосховища.

(Слайди 25)

Існує легенда, що на заході від греків була квітуча держава Атлантида, якою правив могутній володар. Одного разу землі атлантів раптово були затоплені океаном. У свідомості європейців Атлантида асоціюється з поняттям про прекрасну заповідну країну, а її пошук – це самовіддана спроба зробити відкриття.

Так і землі Козацьких Січей, що в різні часи існували в нашому краї опинилися у ролі Атлантиди. У 1954 році було створено штучне Каховське море. Десятиметрова водна товща знищила плавні, затопила назавжди місця Запорозьких Січей та колишніх козацьких поселень…

(Слайд 26)

Шелест козацьких знамен, тупіт козацьких коней, брязкіт козацької зброї — ось наше минуле, про яке ми ніколи не забудемо.

Пам'ять про козацтво — то духовне надбання України. І пишатися таким минулим може і має кожен українець.

 Музика № 4

Єдина  воля  володіє  світом,

Веде  в  майбутнє  нас  єдиний  шлях,

Ми  умремо  з  єдиним  заповітом

В  непереможних  і  міцних  серцях.

Врятує  вроду  і  себе  людина,

Життя  зросте  над  попелом  руїн,  -

Велика  мрія,  мудра  і  єдина,

Недаром  дзвонить  у  всесвітній  дзвін.

Віки  летять,  а  в  неозорім  морі

Єдине  сонце  для  землі  горить,

І  всі  колись  з'єднаються  в  просторі  -

Людина,  звір,  і  квітка,  і  блакить.

14 жовтня, Покрова Пресвятої Богородиці, ще з козацьких часів був святковим днем захисників Вітчизни. 

Саме під таким гаслом — «Сила нескорених» — українці вперше відзначали свято Дня захисника України 14 жовтня.

10 жовтня 2015 року Президент України Петро Порошенко під час виступу на Всеукраїнському форумі учасників антитерористичної операції зазначив, що саме силу нескорених продемонстрували українські воїни, які відстоюють незалежність та суверенітет України у війні з російським агресором.

Президент наголосив, що захист Вітчизни став справою всіх українців, тому День захисника України має стати всенародним святом, таким же значимим як Різдво, Великдень чи День незалежності

.(Слайд 27)

В материнській вишиванці, де вогонь-руїна,

йшла до Бога, рано-вранці, Ненька-Україна.
Вітер коси розплітає, в небі чорна хмара,
стала й в Господа питає:
- За що така кара?
Синів вбито в чистім полі, могили як рани,
знову хотять  моїй волі одягти кайдани.
Бач, калина зажурилась, бо вдовою стала:
- Чи я тобі не молилась? Чи я не благала?
Перед ляхом боронила православну віру,
святий хрестик не зронила в холоднім Сибіру.
Дощем збито в полі жито, нема кому жати:
- Скільки іще сльози лити і синів ховати?
Ангел Божий мовить з неба:
- Скоро день настане,
хто меча підняв на тебе, на коліна стане!
Свята правда, воля й доля в твоїм домі буде,
тільки кату не пробачать ні Бог, а ні люди.